Вірші

мар'яна прохасько

1 ЧАСТИНА

17-18.01.2022

ДВА СТРАХИ

Не бійся:
Я знаю, який подарунок ти невдовзі захочеш:
Щоб тобі не дарували жодних дарунків.
Або - кажучи поетично - щоб дарували тобі
Простір
Спокій
Тишу.
А кажучи ще поетичніше -
Ніщо.
Не бійся:
Я зроблю тобі такий подарунок за мить до того, як ти попросиш.
Не бійся.
Але я -
Боюсь.

Що як:
Ніколи
Не зможу
Не подарувати тобі
Нічого
?

18.01.2022
U n b e l i e v a b l e 1

Ти мусиш знати.
Дещо сталося.
Я завагітніла
Від переписки з тобою.
Чудо.
Ти ж розумієш:
Наука
Вважає чудом –
Завагітніти
Під час менопаузи.

20.01.2022 -23.01.2022

INTIMISSIMI

Моя найкраща подруга,
Яка переживає зі мною всі мої передсмертя як свої власні,
Десь після дев’ятого мого передсмертя приїхала
Здалека до мене
Щоб побути зі мною
Один день.

Коли я вмираю,
Але врешті
залишаюсь живою,
Мені дарують
Різні подарунки.
Наприклад, після шостого мого передсмертя
Рита
подарувала мені нові мешти
для фламенко, а Ася –
після четвертого-
намалювала портрет
Біллі Айліш.

Так-от моя найкраща подруга
Приїхала до мене
Здалека, щоб ми
Поробили щось разом:
Наприклад, поїли устриць,
Написали радіодиктант,
Пішли на кар’єр,
Зробили селфі, щоправда, я в окулярах,
Щоб не було видно,
Як набрякло моє обличчя.

Ну, але це -
вірш про піжаму.
Моя найкраща подруга,
Приїхавши до мене після тяжкого
Загострення моєї хвороби,
Привезла мені в подарунок
Розкішну шовкову піжаму INTIMISSIMI
З мереживом!
Про яку я навіть не знала, що мрію,
Але мріяла.

Спати у шовковій піжамі
Геть інакше, як спати
В бавовняній, не кажучи вже про віскозу.
Це майже так само прекрасно,
Як спати взагалі без піжами,
Але навіть краплиночку краще.
І я спала.
Розкішно!

Але недовго.
Десь, може, ночей п’ятнадцять.
Як для піжами - занадто коротке життя.
Якогось ранку я зауважила,
Що шорти розлізлися чи подерлися
У двох місцях. Не знаю чому.
І засмутилася.
Екзистенційно.

Але потім,
Остаточно прийнявши цю втрату,
Придумала одну річ,
Від якої відразу полегшало.
Я перетворю ці шорти на квітку –
Знаєте, таку прикрасу, яку можна
Чіпляти на сукню
Або піджак.

І коли
Про все це
Я розповіла Софіїі,
Вона сказала те, що могла сказати тільки вона:
Кожні шорти хочуть бути квіткою.
Я уточнила, щоб продовжити жарт:
Кожні шовкові шорти!
Ні, - не погодилася вона переконливо -
Кожні шорти.
Однією з надзвичайних ознак
Моєї найкращої подруги є така -
Їй відомо Про
Природу
Речей.

23.01.2022

ПОЕЗІЯ (?)

Якщо
склалося так
Що ви ніколи не писали віршів і
запитаєте мене
На що це схоже
Я відповім
Так

Це ніби видовбувати у камені людське обличчя
Але ні – у дереві
Це ніби приборкати тигра, або ні -
Ловити метеликів
Це невидимою стрілою влучити у
Середину квітки, яка розкривається лише на мить
Або
розташувати у лад
Стадо баранів чи, може,
Пригорнути котрогось із них, поранившись злегка
Об його заокруглені роги.

Один вірш
Приборканий тигр
Другий вхоплений метелик
Третій цятка
Четвертий
Баран
П’ятий
Вирізьблене в повітрі твоє обличчя
А цей –
Відбиток моєї ноги
У снігу
По дорозі
На цвинтар.

25.01.2022

СONVERSIO

Мій ангел вигулює пса
Породи бігль.
Живе і працює сторожем у нечинному театрі.
Живе сторожем –
пасує ангелові!

Мій ангел брудний
Утім, крила завжди чисті.
Хворобливо худий,
Постава напрочуд рівна.
Називає мене charmant
І каже, упадав би за мною,
Якби був людським чоловіком.

Напередодні Різдва 2018-го
Попросив, щоб я підійшла до театру
І виніс дари: три троянди
які роздобув не інакше як д и в о м
серед усіх цих снігів
кажучи
Ці прекрасні квіти
Для тебе.

Знаю
Звучить як неправда вигадка кіч
Але саме так все й було.
Ту мить я повірила:
Серед кожного снігу
Існує можливість
Цвітіння.

Знаю
Не кожному щастить за життя
Познайомитися зі своїм ангелом
Будьте уважні – свого
я впізнала за псом
Породи бігль.

27.01.2022
U n b e l i e v a b l e 3

А ти знав, що
«Адам провів у Земному Раю від створення і гріхопадіння лишень 7 годин: від 1-ї й до 7-ї за старовинним відліком годин від сходу сонця, або ж від 6-ї ранку до 1-ї пополудні за звичним для нас відліком»
?
Я ошелешена. Це все міняє.

ПОРТРЕТ НА ЗАМОВЛЕННЯ

Весна.
- Художніца!!! – горланить Туко щоразу, як бачить мене у дворі, - когда ти нарісуєш мой портрєт?!
- …

- Художніца, ну когда ти нарісуєш мой портрєт!
- …

- Художніца, ти такая красівая! Когда ти нарісуєш мой портрєт!
- …

- Художніца, іді сюда! Хочеш колбаси? Вкусная!
- …
Літо.
- Художніца, когда ти нарісуєш мой портрєт?!
- …

- Художніца, ти бєз мужа, я бєз жени. Давай поженімся.
- …

- Художніца, дай клубнічкі!
- …

- Я знаю, что ти добрая дєвушка. Когда рисоваться будєм?
- …
Осінь.
- Художніца, ну когда уже ти нарісуєш мой портрєт! Боже, какая попа у тєбя, художніца!
- ..

- Художніца, я тєбя ізнасілую вєчєром!
- !

- Художніца, ти ніхуя нє художніца! Вот она - художніца!
- .

- .
- .
Зима.
- Прівєтствую.
- .

- Прівєт.
- .

- Прівєт, художніца.
- .

- Прівєт, солнишко.
- .
Весна.
- Художніца, когда ти нарісуєш мой портрєт!!?
- …

02.02.2022

ECOLE NORMALE

Моя вчителька фламенко каже: танець - це не кроки, а те, що між кроками.
Мій вчитель літератури каже: текст – це не слова, а те, що між словами.
Мій вчитель скульптури каже: найвиразніша форма – це простір між формами.
А мій вчитель історії каже: найцікавіше відбувається на пограниччі, на межі, між.

Закрадається думка:
Ми - це ніякі не ми, а те, що між нами.
А тоді - нова думка:
Для того ми є
аби було
Між.

10.03.2022
ГОВОРИТЬ ВАВИЛОН (1-15)
(більшість реплік лунає українською, частина російською, дві угорською і одна англійською)
- Я розумію – німці, але Росія?!!!!!
- Прозріння блядь. Росія ваша любима блядь.
- Не буде войни…Закрили войну…
- Мам, ти уявляєш, Віка думала, що бомби це таке, що в ванну кидають…
- Боже…
- Кажуть, завтра-післязавтра кордони закриють…
- Тепер всіх випускають, навіть без паспорта. В 40-му Беньяміна не пустили в Іспанію через візу…Він руки на себе наклав.
- Я не знаю, що робити, в мене тут хлопець з аутизмом і восьмимісячна дитина.
- Скільки вам пояснювати, не потрібно більше їжі!
- Ти розумієш, вони все втратили. Усе.
- Дякую вам! Від усього серця дякую!
- Гарного дня вам! Дуже-дуже гарного.
- Не буде войни…
- Аякже, нема нашої шинки.
- Ну хто б сумнівався – це ж на кордоні таке робиться…
- Співайте, співайте, прошу вас…
- …на війні наживаються…
- Людоньки, поможіть каліці на лікування!..
- Но як то так, пані Єво? Чого того путіна ніхто не може убити?
- Но та не можуть, пані Ілоно, бо він у бункері ховається…
- Самі в свій Берлін поїхали, а нам країну боронити…
- Вони вже тут, але ходять як заморожені.
- Думай про секс зі мною…
- Закрили войну…
- Суки, щоб ви мучилися дуже сильно, горіли в пеклі триста мільярдів років, а потім здохли!
- І здихали ще мільйон п’ятсот років.
- … хочу, щоб вони мучилися мільйон років, горіли в пеклі дуже довго, а потім здохли, здихали ще мільйон п’ятсот років, а потім, щоб їх судили в Гаазі.
- Ти моє серце.
- …не стати кимось, хто радіє трупам.
- Вона залишила вдома саму шиншилу. Ви можете вибити двері? Треба її погодувати.
- Красавиця, дай пару гривень! Бог тобі поможе!
- У її кота епілепсія. Походи аптеками, пошукай ліки. У нас немає. Ні, це такі, як для людей. Людські ліки.
- Але я не можу тут жити! Я нічого не розумію!
- У нього переговори з ООН, а малий постійно на руки до нього хоче…
- … віджали в мене дві фури з гуманітаркою казли.
- Хай спокійно все…
- Вона вагітна на сьомому місяці, чоловік в Туреччині, хлопчику 7 років, у них ковід обох, бомблять постійно, ти можеш їм продукти завезти? Зараз продиктую…
- Відірвало руку…
- Вони в підвалі…
- Це вибух був.
- Північна Корея…
- Цивілізація…
- Зубні щітки, мило…
- Тобі не потрібно думати. Роби, що я кажу.
- Та ні, він просто помер. Своєю смертю. Таке буває.
- Батутики будуть, але трохи пізніше, кицюнічка.
- Будь ласка, заберіть автомат. Я журналіст…
- Ми не програмісти, але комп’ютер знаєм…
- Вони хочуть, щоб їх вивезли до Італіїї бусом, але бусом, у них коти, троє котів, вони заплатять, заплатять…
- Під обстрілами…
- Кожну секунду люблю тебе.
- Броніки, тепловізори…рації…
- Манікюр?
- …в 2014-му його були поранили під Щастям. Зараз він десь в Житомирській області. Фотографію прислав: якась хата сільська, він і побратим сплять на ліжку, вдягнуті, в черевиках, автомат поруч – здуріти… від ніжності…
- Героям Слава!
- …памперси…
- …колона танків
- Пологовий підірвали…
- …у нас все норм.
- Я хочу додому. Хочу прокинутися в своєму ліжку, як колись, поки ще всі сплять, піти на кухню в піжамі, поставити каву, приготувати горнятко, яке Марія із Сен-Мало привезла, подивитись у вікно, на небо, і щоб тихо було…
- Знаю. Потерпи. Ще трошки. Пташечко.

2 ЧАСТИНА

23.03.2022

МОЖНА Я СТАНУ РОСЛИНОЮ?

Бувають моменти у війну і не тільки
Бо війна насправді завжди
Що буття людиною настільки нестерпне
Що єдиною можливістю бути
Є приєднатися до рослинного світу.
Хоча такого не передбачено, на жаль,
Жодними законами природи
І залишається лише фантазія про це
Як єдина можливість бути.
Маленький хлопчик малює війну:
Дві фігури – одна стоїть велично
Друга лежить нікчемно
Першу підписує Безсмертний Зеленський
Другу – дохлий путін
Вкотре творячи міф про добро і зло
Вічна людська фантазія
Що зло назавжди зникне
І не заслуговує навіть на те
Щоб називатися мертвим
А, власне, здохлим, бо смерть
Занадто величне слово для зла.
Путін давно пишуть з малої літери
не лише, щоб підкреслити нікчемність
людини з цим прізвищем
а, власне, того, що путін
давно вже не власна назва
а явище. Більшість вважає
що путін – невід’ємна частина
кожного росіянина, і має рацію,
але гірка і нестерпна правда є та, що
путін – частина кожної людини
може, мізерна, а, може, середня,
а, може, гігантська, як, власне, у путіна.
Втім, у війну думати так неможливо
бачити так нестерпно
і мене за це могли б розіпнути
вкотре творячи відомий сюжет
не помітивши власного путіна
який діє також замасковано.
Правду побачать аж після війни
діти маленького хлопчика
Який після війни забуде війну
щоб могти жити далі, а
Його діти через якийсь час
Почнуть пригадувати і згадають.
Згадають, щоб ніколи знову.
Вкотре.
Але можна тоді я вже буду рослиною?
Деревом.
Горіхом.

04.04.2022

АВТОПОРТРЕТ, МОЛИТВА

Як греко-римо-католичка
Феноменолог і кишеньковий філософ
Як гейша фламенка священниця і блудна донька
Як поет поетка поетка з яйцями і поетка з пишними формами
Як завсідниця барів притонів улюблениця мізантропів відлюдниця
Як вічна неофітка у вивченні різних мов включно з українською
Як розімліла стоїчка і аскетична гедоністка
Як художниця
Збагачена розчаруваннями втратами зрадами зреченнями
Експертка у справах смерті і невігласка у справах житейських
Нажахана виявами людськості розчулена виявами людяності
Як найкраща подруга своєї найкращої подруги
Як найкраща подруга свого кухаря
Як екс-дружина і екс-братова, як фланерка
Як дитяча письменниця, коханка і вчителька зі зворушення у виправній колонії для психоаналітиків
Як одного разу вигнана з Раю і неодноразово до Раю запрошена
Спокушена, спокуслива, спокусниця
Як стара жінка, як молода жінка, як дівчинка
Як людина з маленької літери
Як цятка
На вічне питання:
Хай буде чи хай краще не буде?
Осмілююся просити:
Хай краще буде!
Отче!
Наш.

05.04.2022

БРУНЬКА

Виплакала із себе пів війни
Виплакала із себе пів любові
Пів війни залишилося
Пів любові залишилося
Пів любові пустило бруньки назовні
Пів війни пустило рани углиб
Поясніть мені
Як пов’язана війна з любов’ю
Поясніть мені
Як пов’язана любов з війною
Рани і бруньки
Бруньки і рани.

На один момент
Любов моя стала
Війною. Цілком
Можливо, то був
Момент істини.

22.05.2022 -26.09.2022
L o n g i n g 3

КВАДРАТ ТУГИ

Я чекаю на час
коли туга стане затишним місцем
для туги окреслюю місце -
хай буде квадрат -
він уміщує все
як туга уміщує все
передовсім чекання.

Я використовую свій квадрат туги
як килимок для йоги -
іноді він твердий як дерево
іноді м’який
як трава а іноді
як калюжа засипана
пелюстками сакури.

Брудна вода що була дощем
проникає у мене гірким знанням поміж пелюстками
щоб вилитися солоно морем
довкола мого острова
мого круглого квадрата -
і не приб’ється до берега
жодна пляшка з листом від тебе.

Мій орган - відповідальний за зв’язок серця із розумом -
який не має назви бо не має постійного
місця у тілі як інші органи
а постійно блукає
іноді в п’ятці а
іноді в животі а іноді на кінчику язика -
вимиє з бруду біль.

Мій орган який не має назви
бо постійно блукає -
відповідальний за дарування
а значить і за пробачення
бо дарувати ще значить пробачити -
знайде своє місце всередині мого серця і
я назву його ніжно - «ніжним серцем».

Колись ти подарував мені
частинки твого дитинства -
біографію твого бажання -
криву лінію яка вела до твого ніжного у хащах раю захованого серця
а моя пристрасть до прямолінійності
завела мене на манівці -
не прямі лінії ведуть до тебе а криві.

Колись я використаю свій квадрат туги як літаючий килим
кривою лінією він
понесе мене у решту твого дитинства -
не подарованого -
і ти зрадієш дорослою радістю
уже тоді пізнавши своїм віднайденим відважно винайденим ніжним серцем радість дарування
а значить пробачення бо дарувати ще значить пробачити.

Я шукаю місце
де туга стане затишним часом
для туги окреслюю час -
нехай буде т е п е р - у тепер
познайомиться спогад із мрією
як у тузі минуле
з майбутнім.

Не чекаю на час
коли туга стане затишним місцем -
я сама стала часом
я сама стала місцем
я сама стала тугою
в квадраті.

14.06.2022

БАБКА

Варварі

Всупереч закону я входила
В ту саму ріку двічі і тричі.
Влітку моя ріка так міліє
Що наважуюсь на експеримент-
Перейти її вбрід
Ступаючи по камінню
Уважно вивчаючи дно
Намагаючись навіть не
Замочити ніг
Щоб бути неупередженою
Щоб тримати дистанцію
Щоб збагнути чому
Я повторюю ті самі помилки
Або чому
Однієї краплі
В якій зрештою поміщається цілий океан
Не достатньо людині
Для пізнання
Чому таким бажаним
Є занурення
У мільйон
Крапель.
Сонце пече.
Дівчинка-підліток, яка йде зі мною,
Вирішує перепочити, сівши на камінь і
Зануривши ноги у воду.
Я повторюю слідом за нею.
Мій внутрішній ландшафт
Зливається з зовнішнім –
Фантазія і реальність
Стають єдиним
І жодна потреба збагнути будь-що вже не муляє мене
У цій конфігурації з замоченими в ріку ногами
Сидячи на камені
Поруч з дівчинкою
Яка намагається сфотографувати бабку
Яка сіла на очерет

17.07.2022-20.07.2022
M u s e 1

МОЯ МУЗА – ЦЕ ЧОЛОВІК

Муза покинула мене
на темній вулиці
за кілька хвилин до комендантської години
зі словами
«Я не зраджу тебе».
Хто, окрім музи,
зважиться сказати такі слова
у момент зради?

Моя муза – це чоловік, від чиєї краси
жінки або втрачали
дар мови, або навпаки -
отримували мову в дар.
Я належала і до тих,
і до тих.

Моя муза – це чоловік суперечностей,
поверхню яких сприймали або за чар,
або за лукавство. Я ж хотіла
зорепадом своїх бажань
прорватись
крізь суперечності.

Моя муза – це чоловік з устами такого відтінку,
з яким прагнуть змішатися
у найвищу близькість.
А форму цих уст прагне запам’ятати
кожен палець, що їх торкається.
І погляд теж.

Моя муза – це чоловік з поглядом,
на дні якого я розгледіла свою безодню,
а на поверхні – свою радість,
яку сплутала з його радістю.
Безодню свою
я ні з чим не сплутаю.

Моя муза – це чоловік, чию непроникність
деякі жінки плутали з недосяжністю.
А інші жінки навіть
не помічали омани.
Я належала до перших.
Він волів других.

Моя муза – це учитель науки про зраду
як ознаку вірності
і про любов, яка освітлюється
провиною - чистою, як невинність.
Я робила все, щоб стати
його улюбленою ученицею.

Моя муза – це чоловік, який умів
розповідати про себе винятково чужими голосами,
але так, що чужий голос ставав рідним,
а рідний - найріднішим.
У пошуках свого відлуння
він так і не почув найважливіших з моїх слів.

Моя муза – це чоловік, який покинув мене
ніби не покидаючи, показавши шлях
словами: «Іди просто. І нехай перехрестя тебе не зрадить».
Я досі йду цією темною вулицею. Мені страшно.
Але воно справді завжди зі мною -
Перехрестя наших безодень.
Перехрестя наших відлунь.
Освітлює шлях.

31.07.2022

КОЛИСКОВА (?)

Уявіть:
Дві сльози завмерлі.
Одна сльоза – тиша.
Друга сльоза- крик.

Конюх, який повернувся з полону, розповідає, як росіяни спалили стайню з його кіньми:
«Ми на колінах благали не вбивати. Їх там було тринадцять. Вони ніколи не стояли в стайні тихо, завжди чимось стукали, іржали, звискували. А коли загорілося, запала повна тиша, німа. Коні не видали жодного звуку, так і загинули, мовчазні, нескорені».
Уявіть:
Тиша.

Актор, який вижив, коли росіяни підірвали його театр, розповідає:
«Ми тільки виходимо з підвалу, одразу на вулицю, а будівлі немає. Просто немає нічого, тільки груди ось каміння. І ці завали, оці каміння кричали, тобто в них були голоси, люди кричали. Я бачив дитину, засипану, там кров з голови, вона просто стоїть і кричить. І всі кричали, тобто не було сліз абсолютно, люди кричали».
Уявіть:
Крик.

А була третя сльоза:
«Колисочка кленовая
Скрипуча, скрипуча,
Дитиночка малесенька
Плакуча, плакуча», -
Співає мама.
Співає мама на похороні своєї дитини.
«А я ж твою колисоньку буду колисати,
Дитиночку малесеньку буду присипляти.
Ой ле-люляй, ой ле-люляй,
Дитинонько моя.
Ой ле-люляй, ой ле-люляй
Дитинонько моя», -
Співає мама.
Співає мама воїнові, який загинув у бою.
Ця сльоза – колискова.

Уявіть:
Колискова.

13.09.2022
M u s e 3

ДО, А НЕ ВІД (?)

Не від, а до
музи
моя незалежність.
Моя незалежність тьмяної ніжності.
Не тьмяної. Радикальної
ніжності
моя незалежність.
Моя незалежність ніжності.

07.08.2022

ВІРНІСТЬ (?)

Ну от чому не написати есей?
Чому не написати есей про дарування?
Чому не написати есей про те, як постає дар між дарувальником і обдарованим?
Чому не написати, з чого він постає і чим стає? Для дарувальника. Для обдарованого.
Для себе самого.
Чому б у тому есеї не написати про те, як мене попросили годувати котів і поливати квіти два тижні, поки не буде вдома господарів, як я приходила поливати і годувати у дім з подвір’ям, в якому був шезлонг, на якому я засмагала трохи, а коти підходили і ластились, добре поївши. Особливо Принцеса!
Принцеса! – так звали кішку, яка одного разу, коли я прийшла годувати котів і поливати квіти і нарешті лягла засмагати на шезлонг, сіла осторонь і дивилась на мене дивним поглядом, не зрозумілим, але сповненим особливого знання, і це знання якось стосувалося мене, принаймні це було зрозуміло.
А тоді – написала би я у тому есеї про подарунки – я пішла поливати квіти і з нового ракурсу, глянувши у бік Принцеси, побачила, що під шезлонгом щось лежить. Щось велике! Великий подарунок! Великий щур! Великий убитий щур! Велетенський впольований (для мене!) щур!
О, Принцесо! Я була приголомшена!
Без сумніву, - писала би я далі у тому есеї, - це було визнання найвищої міри, найвищої якості, найвищої проби. Це був дар, вартість якого неможливо переоцінити: вдячність, але не улесливість, повага, але не покора, угода про стосунки, але зі збереженням суверенітету обох сторін, демонстрація своєї спроможності, гідності, сутності, але в жодному разі не самозамилування.
Нарешті я збагнула (О, Принцесо, дякую!) природу приголомшеності, нарешті я збагнула, що ти відчував, мій милий, коли я дарувала тобі свою поезію, - так би в жодному разі не написала я у есеї, бо всі би подумали, що я звертаюсь до кожного читача, а я звертаюсь лише до тебе, милий. Нарешті я збагнула, що означали твої слова «Я приголомшений!» у відповідь на мій подарунок.
Я – це Принцеса, ти – це я, а моя поезія – це великий мертвий пацюк!
О, милий, яка ж я приголомшена!
Можна було б продовжити есей такими міркуваннями: Чи могла кішка подарувати мені щось прекрасніше на її кошачий погляд? Чи могла я отримати жахливіший для мого ока дар? Що було робити з таким подарунком? Чим він мав стати для мене? Як обійтися з ним? Навіть позбутися його не виглядало простою справою.
Та я не напишу цього. Не напишу цих міркувань.
Не напишу, як обійшлася зі своїм подарунком.
Не напишу есей про дарування. Не напишу есей про те, як постає дар між дарувальником і обдарованим. Не напишу, з чого він постає і чим стає. Для дарувальника. Для обдарованого. А тим паче – для себе самого.
Я ніколи не напишу такого есею.
Бо лише так я збережу вірність.
Лише так я збережу вірність тобі,
Поезіє.

03.10.2022

ТРИ ДОКАЗИ МАТЕРІАЛЬНОСТІ ПОЕЗІЇ (?)

Продала вірш за двісті євро -
Купила автомат:
Поезія не вбиває.
Одягнула тебе у вірш -
Ти зігрівся:
Поезія не вберігає.
Виплюнула вірш у річку -
Концентричні кола:
Поезія не зникає.