Лаудація для Сергія Жадана

ФЕЛІКС ШТЕФАН

Виголошено 2 липня 2024 року під час вручення почесного докторського звання Сергію Жадану Українським Вільним Університетом у Мюнхені.

Шановні пані та панове, любий Сергію Жадане,

У передмові до свого збірника “Чому мене немає в соціальних мережах”, що містить документальні поезії з війни на Донбасі, Сергій Жадан ставить питання: “Що змінює війна?”, і сам собі відповідає: “Війна змінює лексику. Вона активізує слова, які до цього траплялися лише в історичних романах. Можливо тому, що вона так чи інакше активізує історію. Історія стає видимою, її можна відчути на смак, можна відчути її запах”. Зазвичай, за словами Жадана, це запах горілого.
Французько-карибський лікар і письменник Франц Фанон зауважив, що життя в умовах колонізації призводить до постійного стану “деперсоналізації” у кожного окремого індивіда. Власну історію перекреслюють історією, укладеною колонізатором, власну спадщину пригнічують, власну мову вилучають з офіційного листування і документів країни. Від людини вимагають прийняти погляд колонізатора, вважати власну культуру недовершеною і примітивною, а культуру колонізатора – вищою і розвинутою. Людині пропонують поринути в культурний простір колонізатора, що передбачає, серед іншого, вважати власне за низькопробне, вітати окупацію як визволення. “Деперсоналізація" означає втрату власної особистості.
Україна дуже добре знає, про що говорить Фанон. З часів правління Катерини II у 18-му сторіччі, її культура і мова систематично витісняються на її власній території і подаються як варіант російської. Українську літературу таврують як селянську, національну історію вважають маячнею.
На батьківщині Фанона, французькій заморській території Мартиніка, рабство скасували в 1848 році, але, на відміну від Таїті, де повстання рабів під проводом Туссена Лувертюра призвело до ліквідації рабства, свободу в Мартиніці не вибороли – її подарували французькі колонізатори. Фанон завжди вважав це ганьбою, бо вірив, що справжньої свободи можна досягти тільки через катарсичний фізичний процес боротьби, якою люди здобувають свободу на власних умовах, а не приймають її як милість.
Сьогодні Україна веде цю боротьбу, хоча вона її не бажала. До 2014 року Україна вже майже здобула свободу по-своєму. Не збройним повстанням, але й не погоджуючись на умовну свободу, надану їй окупантом, який прикидався братом. Упродовж трьох десятиліть постала нова література, сформувалася нова суспільна свідомість, нове громадянське суспільство, яке нарешті вигнало князька з палацу. І поетом, який дав мову цій лихоманці свободи, що сягає корінням в часи перебудови – не лише в Україні, але й у всій Східній Європі – був Сергій Жадан.
“Що змінює війна? Війна змінює лексику. Вона активізує слова, які до цього траплялися лише в історичних романах. Можливо тому, що вона так чи інакше активізує історію. Історія стає видимою, її можна відчути на смак, можна відчути її запах”. Зазвичай, за словами Жадана, це запах горілого.
Словник війни – це “чорна лексика”, пише він далі, війна додає до словника десятки нових слів, кожне з яких означає лише смерть.
Теми і мотиви, які Жадан описує у своїх поезіях з Донбасу, вливаються через два роки у роман “Інтернат”, німецький переклад якого 2018 року нагороджено премією Ляйпціґського книжкового ярмарку. Трохи безтурботний у своїх щоденних справах головний герой зненацька опиняється посеред виру війни, яку він волів би пропустити би повз себе, але пасивність не є виходом в умовах цієї війни, якщо ти – людина. Війна наче отрута в ріці, писав Жадан, вона досягає кожного, хто живе вздовж русла.
Може скластися враження, що головний герой "Інтернату" волів би не бути людиною, щоб не потрапити в цю війну, але в нього є племінник у іншому кінці міста й у нього є серце, тож він бере себе в руки, підіймаючись в подвійному розумінні – з дивану і проти безіменного окупанта, – і йде крізь зону бойових дій, крізь затримання, ночі під відкритим небом, бойові сутички, щоб забрати свого племінника з інтернату.
Як алегорія на саму Україну, він віднаходить себе в умовах екстремальної кризи, переживає метаморфозу, наново усвідомлює себе і свій характер. А поет, який знаходить нову мову для цього самоусвідомлення, зветься Сергій Жадан.
Тут ще раз можна згадати Фанона, великого поборника національного самовизначення, і його вислів: “Саме за допомогою насильства колонізований повертає собі людську сутність”. Здавалося б, що в Жадана теж можна віднайти підтвердження цієї аксіоми. Але тоді ми були б далекі від істини. В “Інтернаті” війна не має мети, не має вищого сенсу. Це безглузде шаленство, розрив у часі.
Жадан не є аксіоматиком, не є ідеологом, і коли він формулює свої заклики, то переймається не великими національно-історичними конструкціями, а конкретними та актуальними справами – як доправити ліки, бинти чи генератори туди, де їх найбільше потребують. Жадан не ділить світ на чорне й біле, світ робить це сам, поет свідчить про цей розпад як спостерігач і учасник.
Читачі його віршів, романів і щоденників можуть відчути, як ця руйнація змінює не лише мову, але й запахи і кольори – вони бачать, як розпадається світ. Як люди, які щойно мирно жили в своїх домівках, раптом опиняються з кайданками на руках в облаштованих нашвидкуруч підвальних в’язницях. Як лікарні залишаються порожніми без лікарів, які повтікали вночі, покинувши пацієнтів напризволяще. Як зникають з мапи міста, і там, де щойно було місто, пахне тепер лише згарищем, історією.
Ми бачимо, як інструментальна мова політиків, військових командирів, економічних магнатів руйнується разом з палаючим світом, як вона стає мовою пропаганди та брехні. Але ми також бачимо мову, що не є функціональною або інструментальною, мову літератури, яка відмовляється летіти в прірву. Ця мова знаходить у хаосі моменти драматургічного порядку, вона впорядковує безглузде насильство у ритм, перетворює страхіття в тексти, чудові у своїй моторошності. Ця мова зберігає в собі людське й близьке, у ній виживає правдиве, вона не дає розірватися нитці, що веде нас до крихкого й ніжного. Тож ця мова стає символом надії, і цією мовою ми завдячуємо прекрасному поетові Сергію Жадану.
Дякую вам.

Перекладено з німецької мови Українським вільним університетом Мюнхена