Муха лютнева – вірші
ОЛЕГ КОЦАРЕВ
АРХІТЕКТУРА
важко тримати голову опущеною
важко йти з горбатою спиною —
бо дорога так світить
аж сліпить очі
доводиться голову підняти
доводиться випростатись
а тут — ба! з’явилась архітектура
важко повірити
але з’явилась архітектура
ці будинки
що були просто коробками з-під взуття
в яких ми були щасливими
ці будинки
що вирізнялися тільки недоречними назвами:
житловий комплекс “пурпурові вітрила”
житловий комплекс “альтер-его”
житловий комплекс “континент”
житловий комплекс “ягода”
житловий комплекс “шенген”
житловий комплекс “вілла зубра”
тепер їх не впізнати —
одні стали тлом фотографій із вибухами вертольотів
інші концептуальних прикрас набули —
розпад геометрії вікон
пірсинг нерозірваного снаряду
миттєва статуя вибуху
римована поезія вийнятих на кожному поверсі дверей
фаунд-поетрі снайперських нотаток
грим вогню —
і ось тут стоїть уже не коробка а Дім
об’ємний багатовимірний
з суворим перетином ліній
з історією
а поряд кіоск провалений
лежить
саркофагом античним
знаю
тепер новобудови деякі
найдорожчі
продаватимуть одразу з руйнуваннями
з ракетами у балконах
“для покупців квартир
у нашому житловому комплексі “Помпеї”
імітація обстрілу — за знижкою”
знов опускаєш очі на дорогу
на її чай сліпучий
устелений шматочками гілок
ставати на які
страшнувато
але все ж
ти стаєш
стаєш
і стаєш
КАШТАНИ В КИШЕНІ
Недописаного жука
на нічному столі залишаєш,
застібаєш вінілову куртку
і збираєшся
йти до дверей,
коли бачиш: у вікна
фотографії сарн зазирають.
Ти намацуєш
у кишені каштани
й виходиш оживлювати фотографії.
Ти не знав,
що це вмієш.
А потім відходиш далі.
Кожен камінь до тебе говорить.
Так дивно:
вони найбільше говорять про воду;
так смішно:
вони її часто ревнують.
Вертаючись, бачиш,
як крапка домашнього світла
стає
тендітною
світловою сферою,
що булькою дметься навколо будинку,
єдиним
колом на кілька
таких кілометрів.
Боїшся порушити
цю порожнечу теплу,
і перед тим, як порушити,
озираєшся
назад на сузір’я —
вони всі здаються серпами,
вони всі здаються квітами,
вони всі здаються птахами,
даремно здаються
моторошними гістьми.
НАВІТЬ НЕ СПОДІВАЙСЯ
Школу розбили.
Фізкультура триває —
Тепер на дворі.
НЕНАЖЕРЛИВИЙ, ТОЧНИЙ ОРКЕСТР
поглянь-но скільки там хмар повзе —
нескінченний чорний оркестр
на все майже вже небо
оркестр ненажерливий
але точний
клени гне їсть бузок дражнить дахи
горлицю видає заміж
дужа верба його жде
велетенська солістка
озирається за
цікавлено
зараз мовляв почнемо
починаймо ж
ага так
і на оглушному тлі валу хмар
вступає гігантська солістка
так несподівано делікатно
задумано
так архітектурно
що аж розплющують очі
всі чорним оркестром хмар перенажахані
подивися хитає собі головою
мрійливо вивірено
їде струною
нічого їй не існує
так ми всі й завмираємо
тільки одне тут наважується
рух маніфестувати —
велосипед знелюднений
з планети грози не круглої виривається
кружляє навколо верби
тихо жваво розповідає
про форми і форми і форми
щось швидко запитує
верба ігнорує
та оркестр
тільки оркестр
як завжди
йому відповідає
НЕМА НАВІТЬ РИЗОМИ
в’язницю закрили, периметр згас,
немає структури,
навіть ризоми нема,
все знахабніло –
ось і дим із неясного вогнища
не вгору пішов, як у добрі старі часи,
а поплив горизонтально,
шаликом чарівних павутин
над деревами,
кличе закоханих
на електричних самокатах кататись
---
випускаєш жука із постогірчаної банки
починаєш смоктати стеблину
уславлену квазіквіткою
асоційованою з сірим котом смугастим
і кажеш:
«тато
можливо наша земля
теж у велетенській банці
на склі якої видно зірки
і її хтось несе руками»
я теж засмоктую
аналогічну стеблину
розслабляюсь
випускаю думки з банки
й кажу своєю чергою:
«а може
ми живемо на синюватій пічці
що хліб
перетворює в тісто»
відчуваю що шлях
треба ще
продути
протоптати
продивитися
голуб поклав ноту фа
на сонячну
батарею
ЗЕЛЕНИЙ ДЕНЬ ЗЕЛЕНА НІЧ
темна соснова гілка
впала на світлу траву
в таємний трикутник
режим зелено-зелений контрастний
зелена куртка
пристрасна виставка
голубе миру
накакай на мене
пам’ятаєш
голубе
зеленої ночі коли ти спав
мене ледь не викрали
інопланетяни?
ФІОЛЕТОВИЙ АКЦЕНТ
висиш із лавки колінами в небо
читаєш мікроромани хмар
мацаєш цяточками в погляді гравюри соснових гілок
і чуєш
як мураха мурасі крила з’їдає
мураха мурасі lupus est
підводишся з лавки
рятуєш крила ще однієї мурахи
і не розумієш —
де подівся той фіолетовий акцент
що вів так довго
краєчком серпанку
хребтом відчуття?
БУТИ ВЦІЛІЛИМ ДОМОМ
на місці кількох втрачених
одиниць черепиці котового кольору
на даху
посадити мак
згори почепити вільхову шишечку
і квітнути
пишатися
вбік викидати стеблинку сміху
БІЖЕНЦІ В МИРНОМУ МІСТІ ГУЛЯЮТЬ, СМІЮТЬСЯ ТА П’ЮТЬ ВИНО, АЖ ТУТ
слон в зоопарку
повітряну тривогу
оголошує
МУХА ЛЮТНЕВА
паде сніг на мансардне вікно
хто швидше досягне рами?
струмок сніжинки розталої на вікні?
чи військовий об’єкт у небі?
ні
переможе муха кімнатна
в траєкторіях безумовності
о так мухи зимові
муха січнева знає про цей світ усе
а муха лютнева знає все про січневу муху
---
стільця коліно на стіні гойдається
охайний ротик свічки
згризає кілограми темряви з-під столу
дві волонтерки опускають на підлогу
пакет з дощем
жарт їхній розтає
разом з слідами сніговими
ЗНОВУ ЗАБУЛИ ЇЖУ
на вході в парк
наші сліди
на новому снігу
були другими -
перші розкидав бігун:
важкі, як холодні котлети з бризками
і коли дуб Федір
скинув на тебе
сніговий фрагмент,
я засміявся:
- це тобі парк
"привіт" сказав
але дуб обурився:
- який ще парк? тут тільки я!
знову
забули їжу для звірят
взяти
ДІВЧАТА, НЕ ПІДВЛАДНІ ГРАВІТАЦІЇ
Дівчата під сценою на концерті
майже не підвладні гравітації,
танцюють, стрибають
невагомо
сьогодні — як і на всіх концертах.
Але ти сьогодні — не як завжди,
дивишся не на всіх,
а лише на одну,
стежиш за польотами її ледь золотистих кіс,
за крутінням сіруватого светра,
за усмішкою
і за співом.
Ось вона махає волоссям,
а ось уже готується
сісти в шпагат,
а ось танцює з іще однією з дівчат.
І нарешті ти трохи нерішуче промовляєш її ім’я.
А вона — о, диво — чує, вона
наближається,
все ще гаряча й ритмічна,
питально усміхнена.
Тоді ти присідаєш,
заправляєш їй футболку в колготки,
поправляєш джинси,
напускаєш светр.
Вона каже:
- Можна ще одну пісню, ну будь ласочка!
Ти зітхаєш:
- Ну дооообре!
І вона цілує тебе в лоба:
- Дякую, тато!
Та знову злітає.
ДІЛЯТЬ
що зблиснуло червоно-синьо
між нахабних дерев
у майже безлюдному скверику –
аж весь світ
уже п’ять хвилин як завмер?
це вуличні музиканти
свій футляр випатрали
і гроші ділять
ображено розправляє крила
чиєсь фіолетове волосся
ТРОХИ ДИВНО
Тут,
За дитячим садком,
Де тебе розстріляли,
Такого дорослого,
Чистотіл тепер знати нічого не хоче,
Кіт, злий і вигнутий,
- аркодужний -
Виє і боком іде уперед,
А долоні хрестами вкриваються
Восьмиконечними.
Трохи дивно
Бути розстріляним за дитячим садком,
Трохи дивно
Бути розстріляним,
Трохи дивно
Вмерти,
Але найбільш дивно — народитись.
НАЙКРАЩІ ДНІ
- бабусю, як вам жилося
за окупації?
- ох, тяжко, синку, ледь вижила.
- а коли наші вернулися,
стало легше?
- легше,
але теж не дуже:
людей понаїхало,
дорого,
ремонти всякі.
- коли ж вам було добре?
- найкраще було,
як втекли уже ті сволоти,
а наші ще не прийшли —
тихо,
спокійно,
нікого нема.
і вона дала мені яблуко
та пошкандибала
через залізницю
повз портрет загиблого в дні боїв
пса Шуріка,
а я в парк пішов,
було холодно, середина осені, дощ,
але в кущах співав
цвіркун,
чи як його називають?
ЗЕЛЕНИЙ ЧАЙ. БУЧА
день дзеркальний
ще не було дощу але поверхнею дзеркала
іноді пробігала хвиля
їхали десь і верталися звуки нових дахів
зелені лебеді зелені квіти
садові гноми яблуньки
велосипед яблунька їхав під гору з силою
зелений чай заварювали не ми
ми навіть не дуже хотіли брати його подушечками
подушечки обпікалися та пищали
ми намагалися відвернутись
і не дивитися зеленому чаєві в очі
ми пили вечір був теж дзеркальний
земля за церквою і в садку була випорожнена
земля розродилась
а в лісі земля із зітханням розроджувалась
або тільки робила вигляд
а потім сміялась і гралась в луну
зелений кіт зелений лебідь жовто-зелений прапор
дощ нарешті дощ десантував своїх дочок
у наш зелений чай
ми бачили
як у чайному світі
летіли клаптики чорного снігу
хай навколо й була чесна ледь-ледь призакохана осінь
як летіли струмочки й медузи димів
навіть на смак зелений чай
мав трішечки-трішечки диму
ні не саме тепер і не саме тут
так було завжди але тільки зараз
ми його зауважили
присмак диму
чи такий що буває коли давно минула пожежа
чи той невиразний в далеких садах
чи дим польової кухні у маскхалаті мжички
чи дим тимчасових незграбних капищ-пічок із цегли
складених у дворах багатоповерхівок
музика десь була поза сумнівом
під дощем хтось фонтан підсвітив наполегливо
парковими стежками
вільно спускався порожній велосипед яблунька
яблука цієї осені були великі як лебеді
під дощем скількись із нас допили зелений чай
стояли і не розходились
ГОСТОМЕЛЬ
біля парку «щасливий»
залатали дах
клаптиком неба
у формі літери Г
і сидять вдвох сміються
---
пошкоджений будинку
ти стоїш голий розкритий
світиш ребрами
ти страшний і огидний
горищем твоїм опрозореним
ходить людина руйнуючи міри і рамки
це просто нестерпно
пошкоджений будинку
ти сука ти гнида гидна
я хочу тебе доламати
мій підсвідомчик тебе ненавидить
хоч я й роблю вигляд
що мені співчутливо і сумно
хоч я й натискаю в обличчі
важелі фізій стурбованих
я маю в руках коровай часу
хутко кручу його щоб
швидше в майбутнє заїхати
але знов
опиняюсь на задніх воротях минулого
де сторожові собаки
гав та гав
і ще кігтями асфальт
не шкодують
ЛЕГКО БРЕХАТИ ЗЕЛЕНИМ ДВЕРЯМ
ми йшли музикант
струну кусав обіцяв її прикандичити
ми йшли каскад форм
повторювався і повторювався
ми йшли в чорному
ренесансоїдному вікні
як завжди світилися двері зелені
я пообіцяв що не витримаю
й піду з ними познайомлюсь
нарешті ми йшли я брехав
я забув про зелені двері
й від цього ставало так легко
від цього я множився розкопійовувався
і зберігався як
ПАРІС
йде базаром
чоловік-м'ясник
у білому халаті в сузір'ях крові
та тримає в руці
три персики
хай м'ясник
— усі гукнули —
богинь судить!
ЛІТАК ЧИ ВЕРТОЛІТ
виникла суперечка
що так гуде вельми в небі
мов занехаяний
старий сад за будинком
на ринковій площі
-літак чи вертоліт?
-вертоліт!
-ні літак!
-ні вертоліт!
-та літак!
-та вертоліт!
і тоді
щоб не було зайвих фіксацій
вертоліт у вікно зазирнув
розв’язав суперечку
тепер можна спокійно
йти гуляти до парку
розрізняти
шпаків і дроздів
ШО Ж РОБИТИ
ритм задавала система
чотирьох вишок
нагорі кожної крутилась
величезна піца
мушва листопадова металася чорно-сірим снігом
у моді були конячі хвости
внизу там де влітку торгували черешнями
тепер продавали живу рибу
в алюмінієвих берегах
пахло морем
що ж робити якщо в дивовижному новому світі
виявиться непотрібною
реклама?
шо ж робити – співала жінка
з конячим хвостом на стіні забуття –
шо ж робити
шо шо ж
шо
шо шо шо шо шо ж робити