СТИХИ 2022

Галина Петросаняк

***

Лелека із опаленим крилом,
зі слідом крові на голівці білій
застиг і знерухомів, мов би вріс
у землю серед спаленого поля,
де вчора колосився урожай
святої української пшениці...
Лелеку розглядаєш. Ява? Сон?
Обвуглене зерно перебираєш.
Раптовий зблиск його
крізь сажу обпікає
знечулену свідомість: житний
колосок в руці твоїй живий.
Тепло його — не витвір палія.
Лелека закровавлену пір’їну
зронив і випростав поранене крило.
Та він не полетить у теплий край
під осінь з цього спаленого поля,
з оскверненого нелюдом гнізда...

***

Лежиш
розтерзана,
загорнута
в холодний саван
з чорного
пластику

Твоя душа
ще кружляє
над рідною Бучею,
Андріївською церквою
і новим цвинтарем
із сотнями могил

Причина з’яви
їхньої — не пандемія
Цей цвинтар
не роками ріс,
а виник
у березні,
немов в жаскому сні

На нім лежать
жінки, мужчини, діти...
Ти багатьох з них знаєш:
Жертви ката,
що братом
називав себе. 

***

Не спокушайся
моєю тендітністю,
бо це тендітність
ломикаменю.

Не розраховуй
на мою вразливість,
бо це вразливість ріллі.

Не покладайся
на зброю,
бо поранити мене
здатен
лише той,
кого
люблю.

***

Ти не повинна боронитися
це застаріло
кажуть їй сусіди
ті кращі
до яких прагнула наблизитись

ти не повинна
стогнати
а тим більше
волати
спливаючи кров’ю
це несусвітній архаїзм
а до того ж неестетично
кажуть ті від яких
сподівалася на допомогу

просто
будь розумницею
мило посміхаючись
гарненько
дай розірвати себе на шматки
і забудь
ми б так зробили
на твоєму місці
чесно-пречесно.

2014

***
присипані піском
міни
на дитячих майданчиках
українських міст

Забарилося,
мабуть, загубилося
десь
між Женевою і Москвою
міжнародне
гуманітарне право

Зерно проросло
між уламками ракет,

зіржавілий російський танк
на вкраїнськім городі,
серед щедрого
урожаю капусти,

Тонни діоксиду вуглецю
і сажі в повітрі,

Де ти, Ґрето?

Найвищий час
для конфереції
із захисту довкілля
і глобального потепління
у Москві
(Адже Росія — це Європа?)

***

Тут заледве знайдеться хтось,
хто підставить ліву щоку,
якщо його вдарили в праву.

Але кожен другий тут
пацифіст,
якщо
б’ють
не
його.

***

Гасне світло,
падаєш
від блискавичного
професійного удару

Світло вмикають,
лікар
констатує інфаркт,
мер міста
засновує фундацію
твого імени

Її фонд — гонорар,
що вони отримали
за твою смерть

Привіт вам
від Фрідріха Дюренмата

Він знав, що каже:
тут
убивають з гідністю,
не втрачаючи лиця.

***

Щодня,
ідучи вулицею
у швейцарськім селі,
оминаю на узбіччі
постер зі словами
“Обережно, їжаки!”
У цей час
за якісь дві тисячі
кілометрів звідси
на голови моїх земляків
падають бомби.
І жодного тобі постеру
(ні у небі,
ні на землі),
на якому б застерігали:
Обережно: діти!
Обережно: вагітні жінки!
Обережно: старі й немічні!
Обережно: люди!
Ми побудували світ,
де не всі
люди
під захистом
хоча б таким,
як
швейцарські
їжаки.

***

вибух
до подиху
пекельний дисонанс

чорне
на чорнім
лиш ран
громовиці
червоні

духу
знак водяний
на скаліченім тілі
вітчизни

скарга
народу мого
хай мов брила
впаде
на ворога
гріб