У НІЧНОМУ ПОТЯЗІ ДО МАРІУПОЛЯ
Стукіт коліс
не в такт
у вагоні підвищеного комфорту
часів НДР.
Брудні вікна не відчиняються
через кондиціонер,
який
не працює.
Ми
спітніло
перевертаємося з боку на бік
на наших м’яких полицях
і балансуємо з
паперовими склянками у руках,
дешевими цигарками у вустах,
поміж вагонами
туди-сюди.
Випадково розбиваємо
пляшку з вином,
викидаємо недопалки
крізь щілину
на рельси
бредемо назад
у своє купе
похитуємося у вагоні
600 кілометрів за 12 годин
і п’ємо
чорний чай зі склянок
на світанку.
МАРІУПОЛЬ
У морі купатися не можна.
Повітря краще не вдихати.
Платани шарудять листям у кислотному дощі.
Птахи відлетіли.
На металургійному комбінаті літають іскри
Що робити?
Випльовувати у пісок вірші.
І сподіватися на кращі часи.
ЗУСТРІЧ ПОЕТІВ І
Шукати слова
відкидати знайдене
шукати далі.
Далі відкидати.
ЗУСТРІЧ ПОЕТІВ ІI
На землі кров.
Два тижні тому
сюди вломилися.
Перед входом
стоїть поліцейська охорона.
Що ми тут робимо?
Читаємо вірші.
Але від цього сліди від ударів не стануть меншими,
повітря кращим,
а цигарки дешевшими,
війна не закінчиться.
Так, але…
ЩО РОБИТЬ ВІЙНА?
Війна
робить
щось
із
людьми.
НА ПЛЯЖІ
ми робимо вигляд,
наче ми в Одесі.
Професор
роззувається
підкочує лляні штани
і розділяє ногами воду на срібні струмки.
Переклад із німецької Наталки Сняданко.