НАТОМІСТЬ СЛОНИ

Даґмар Льойпольд

(уривок з роману)
Друга половина першого дня вакацій належить міській бібліотеці. Приємно прохолодна читальня й півпорожня. Пан Гаральд гортає часописи, не жага знань, а відпусткова неквапність. Є тут навіть журнал для автомобілістів, пан Гаральд читає про безкомпромісну динаміку їзди й захоплюється критичним реченням якогось автоексперта, що йде за цим: Не тільки високорослі мають постійний контакт із внутрішньою обшивкою стелі в задній частині салону. Внутрішня обшивка стелі! Хто надто випростується, змушений пригнутися. Пан Гаральд відчуває з утіхою – навіть сидячи – вправність мускулатури своїх ніг, вона ж несе й переносить його з певною надійністю звідси туди. І ніякої внутрішньої обшивки не треба. Хромовані кабіни демонстрованих моделей виглядають небезпечно, так ніби скриня швидкостей, раз задіяна, зараз урухомить вибухівку.
Дорогою додому – сонце ще владно й високо стоїть в небі – пан Гаральд задля вшанування першого дня канікул купує губчасті гриби й печериці на раґу. Гриби скидаються на ручні гранати, безперечно, й підо впливом газетних сторінок, в які вони загорнуті, із зображеннями війни, руйнацій від бомбардувань, потрощених і вигорілих автомобілів.
Гриби: компактні й щільні, хоч бери та жбурляй. Пан Гаральд вкладає їх по одному до сита, легесенькі, як перо, майже невагомі, навіть якби вони й справді були вибуховими пристроями, йому би вже було не страшно, так потульно лягають вони в руку. Він накриває стіл, гарний таріль, лляна серветка, поряд сьогоднішня пошта, два вкиди: фітнес-студія Clever fit і супермаркет косметики. Пити, як завжди в перший день канікул: кока-кола. Красива пляшка, витіюватий напис, без запинки – літера за літерою з бездоганною правильністю. Щоб я так жив. Перший ковток: причастя. Тут, у власній кухні, йому можна.
Пан Гаральд накладає собі рису й раґу, над тарелем звабливо парує і стримано пахтить грибовим раґу – і нічим більше. Йому відомий один випадок, коли ціла сім’я доїлася до реанімації, внаслідок переоцінки власних умінь з боку збирачки, матері і дружини. Цей клопіт його не мучить, його гриби ще ніколи не бачили лісу, і нема жінки поруч, яка могла б його отруїти. Він розгортає проспект фітнес-студії й читає: «Вибір пристроїв сягає від класичних силових тренажерів, через ґравіті-прилади і тренувальні петлі типу RedCord і TRX…» Що це все таке, TRX, тренувальні петельні? Ґравіті?
Пан Гаральд розглядає зображення – зрозуміліше не стає. Чоловіки й жінки на фотографіях бронзово-засмаглі й м’язисті, просто-таки кутасті, ніби з каменю витесані. Про те, що в тих студіях пітніють, проспекти не пишуть. Тяжко пітніють і стогнуть. А в нього, натомість, крізь кухню повіває легесенький протяжок, і другий ковток кока-коли такий самий смачнющий. Видавати гроші, аби на тебе дивилися, як ти пітнієш! Та ніколи в світі. Він відчуває, як внаслідок цієї чіткої відмови його і так немалі заощадження вагоміють, зростають.
На конверті супермаркету косметики написано: Поштовий діалог. Брошурка всередині заохочує збирати пункти і сповіщає про зниження цін на шампуні й гелі для душу. Пан Гаральд вирізає ножицями описи продукції і засуває під магніт на холодильнику. Смішний магнітик, Брежнєв з Ульбрихтом у братньому поцілунку, пан Гаральд вже не пам’ятає, як він до нього потрапив. Може, й сам його купив, в часі якоїсь безконечної подорожі автобусом. Певне лиш те, що цим магнітом він уже відколи світ стоїть прикріплює на висоті очей рахунки, які треба сплатити, і записи про необхідні закупи. Надійна система: перш ніж защемити актуальне між Брежнєвом і Ульбрихтом, слід залагодити попереднє. Так ніколи не виникне заборгованості. Формулювання відколи світ стоїть він відкидає, коли шнурує взуття для вечірнього моціону, – сприяє травленню. Це вже перебільшення, має бути: невість відколи.
Він звертає до каналетто, при ще блідому світлі. Переповнений шлунок, ледь перекислений, надто багато цукру. І забагато повітря, з боку шлунка. Він прискорює крок, це мало б допомогти. Ліворуч від нього паркується невеличкий автомобіль зі слідами ДТП, наліпка на задньому склі проголошує: Я ♥ тюленів. Поряд для унаочнення намальований тюлень, його довгі вуса понуро звисають донизу. Чи на них справді кажуть вуса? Пан Гаральд не певен.
Власник машини з певністю жінка, жінка, що виступає за життєвий простір тюленів на Півночі, а тому й мириться з ДТП внаслідок браку уваги на дорозі. Ця діяльність вимагає величезних вкладень, які вона не може тринькати на ремонт машини, одяг чи перукарку. Тому вона й виглядає так непоказно, рано посивіла, зі слідами легкого згіршення довкола уст – надто мало прихильників підтримують її боротьбу за права тюленів. Коли вона вийде йому назустріч, в довгій по кісточки спідниці, він обережно до неї всміхнеться, можливо. Він лаштується, ледь розтягає, як завдаток, уста вширину, а ось і вона, вже йде. Довга запнута спідниця, сумка через плече, коротке волосся. «Ви любите тюленів!» - каже він і сам чує врочистість свого вигуку. «Ге?» Жінка змірює його різким поглядом і сичить: «Тюленів? Збоченець!»
Панові Гаральду доводиться трохи скорчитися, мабуть, шлунок. Гриби? Шукає очима дерева, кущі, аби якесь прикриття. Рушає скороченим шляхом до каналетто, вузенька стежина, досі неспроможний випростуватися. Ліпше було тримати свої враження при собі. Він доклигує до найближчої лавки, сідає, хоч вона ціла залита липовим сиропом. Рахує до сімдесяти, тоді відкриває очі. І бачить качку. Не людину, хвала Богу! Качка порпає дзьобом у висхлій траві невисокого берегу, завзято. Брунатне оперення, без окрас, ніби халат домашньої робітниці, яка будь-що уникає виглядати краще за господиню. Привіт, думає пан Гаральд, привіт. Привіт, матусю.
Він сидить доти, поки не опуститься темрява, із заворушенням в шлунку. Матуся. Слово місяця, але не все так просто – так взяти й заявити його. Він не напише його, він зберігатиме його в пам’яті. Перевірятиме на тривкість, час від часу прикликаючи. Тільки без поспіху, тут він визначає і тільки він. Місяць ще молодий, до того ж.
Приємною важкістю налягає втома, заступає останні рештки світла, тисне на повіки. Просто сидіти і не вставати, встелитися в ніч, легким покривалом. Пан Гаральд плине на межі сну, лагідність на душі, все суєта суєт. Стільки всього пережито в перший день канікул, так мало залагоджено, та пусте. Ще однісінька мить дозвілля, спеціальний відпустковий дозвіл. Відпочивай, бажає він качці, яку тепер можна радше вгадати, ніж побачити, і нарешті рушає додому, відпочивай. Йому теж хочеться колись так заснути, з головою в оперенні, зігрітим власною шкірою.

Переклав з німецької Юрко Прохасько 2023