ШКОЛА КІБЕРНЕТИКИ

ОЛЕКСАНДР МIЛЬШТЕЙН
h8

Підходжу до будівлі колишньої синагоги. Там, крім бійцівського залу, є ще важкоатлетичний, боксерський, баскетбольний. І батут. Зараз синагога – цілковито темна, без ознак життя всередині, а я ж іще пригадую, що там був батут, я підлітав високо в повітря і зависав у хмарині світла під куполом. У залі з батутом завжди було дуже сонячно, в жодному іншому місці не виникало сильнішого бажання стрибати, перевертатися і реготати. Я не знав, що то було приміщення синагоги, якби знав – не поводився б там так безтурботно. В дитинстві від слова «єврей» мене переповнювала тоскна безвихідь. Коли я чув слово «єврей», на мене накочувалися думки про муки і смерть. А я жахливо, просто панічно боявся смерті, будь-якого нагадування про смерть.

Минаю природничий музей, ущерть заповнений опудалами тварин, що населяли колись Землю. Біля музею стоять кам’яні «баби» – ідоли, яких створили скіфи чи, може, якесь інше плем’я. Біля метро товпляться люди зі складеними парасольками, їм не видно, що падає дощ. Не помічають вони й того, що їх немає, вони розмовляють: про вибори, про ціни, про кінець світу. Я бовванію посеред площі. Вітряно. Листки пролітають над головою, немов кажани. Міліціонер у плащі-наметі – як величезний кажан – підлітає прямісінько до мого обличчя, каже: «Ану, дихни». Я хухаю на нього, і він зникає. Я повільно спускаюся під землю, і коли назовні залишається тільки моя голова, роззираюся. Вже ніч, міста не видно, крізь забрьохані шиби видно тільки чорно-білу монаду на ліхтарі. На ній великими літерами пише:

Школа російської йоги

Ці оголошення висять по усьому місту. Щоразу, натрапляючи на них, я не розумів їхнього значення. І лише зараз, у переході до метро, я раптом пригадую собі, що це – така назва.
Неприємним лоскотом в ямці під грудьми повертається відчуття власної відсутності.

Олександр Мільштейн
Два фрагменти з книги «Школа кібернетики»

Переклад з російської Христини Назаркевич