місто марії

Вигинає небесний купол,
Понад морем вогнями жаріє
Неймовірний наш Маріуполь,
Місто гідності. Місто Марії.

Це ім’я, мов коштовна печатка,
Здавна всіх красою бентежить.
Що Марія та — галичанка,
Знають ті, кому знати належить.

Вони ходять в юрбі посполитій,
(Не у літературних творах!)
Їдуть хлопці в місто з позицій.
З’їсти теплого, змити порох.

Що за обрієм там стріляє,
Їхній слух розібрати уміє.
Всіх їх тепло благословляє
І Марія, і Місто Марії.

Ще скажу, якщо ви не проти,
Хоч це знаю не я один:
З міста півгодини до фронту,
А до Києва — двадцять годин.

Що це місто таки реальність,
Я тоді остаточно повірив,
Як вдивлявся в індустріальні
Краєвиди з “Маленької Віри”.

Я скажу максимально щиро –
Місту легше було оновитись,
Бо у нім є Дмитро Чичера,
Він фотограф, він — Очевидець.

Не скажу за всіх українців,
Тих люблю лиш, кого зрозумів.
Серед них і Олег Украінцев,
І Олена, і двоє синів.

Міста цього краса в моїх споминах
Ні до чого більш не подібна.
Є у ньому Оксана Стоміна,
Поетеса ніжна й тендітна.

І так сонячно-променисто
Понад морем яріє і мріє
Моє світле й прекрасне місто.
Маріуполь. Місто Марії.