Поезія Ужгород I-V

Даґмар Льойпольд

Ужгород I
 
(вересень 2023)
 
Закарпаття. Звучить немов
обіцянка пригод: історії про
опришків зі щасливим кінцем,
висока ватра, вишиті сорочки, барви.
 
Якщо нічого не знати, світ
миттєво стає фольклорним,
крутиться собі неспішно навколо
жмені бувальщин і анекдотів.
 
А проте й тут війна,
і коли звучить сирена тривоги,
ідеальне небо розчахується,
немов неперев’язана рана
 
від опіків.

 Ужгород II
 
Місцевому Пушкіну
хтось відбив голову,
безголовий він тепер Джо Дасен,
 
співак з одеськими предками,
прославлений у Штатах,
кучерями справді схожий
 
на Пушкіна. Досі його зроду
не вирізьблювали з каменю
на знак захоплення.
 
Навколо постаменту
сліди ніг як
знак близькості.

Ужгород III
 
На перехрестях з круговим рухом
доглянуті клумби, айстри і
хризантеми, провісниці осені.
 
Жодної чорної обгорілої руїни,
жодних слідів від артобстрілу –
від Ужу віє лагідний вітер, наповнений
 
запахом річки, повітрям гір,
Карпатський коктейль. 
Крихітна площа Свободи на корсо:
 
Уночі на мініатюрній міс Liberty
блимає червона лампочка,
сірничок
 
надії.

Ужгород IV
 
Перед самим входом
мертвий голуб, крила
розкриті, немов для польоту,
Starfighter, голову зрізано.
 
Лінія відрізу рівна, немов
справу умертвлення
довірили хірургу, щоб він
препарував експонат
 
для музею війни.
Дух несвятий,
а хоч би й Colomba. Мабуть
 
хтось подумав на тебе, голубко миру,
що ти БПЛА, як останнім часом
думають про все, що літає –
 
насамперед про вільні думки.
 
No person can know them,
No hunter can shoot them.
 
Може, ще й як.

Ужгород V
 
Час на казку: Колись тут жили (і досі живуть)
гуцули, жили в лісистих долинах,
на вітряних верховинах, звучала
 
трембіта, довга як той альпгорн,
жваві коломийки, плетені кошівки, киптарики
запаски, гуні і глеки на молоко.
 
Позавчора ще така утопія.
А вчора давно вже була війна.

З німецької переклала Христина Назаркевич